І знову український Уряд готує наступ на права найманих працівників

У листопаді 2020р. Уряд України презентував проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо дерегуляції трудових відносин» http://spo.fpsu.org.ua/images/2020/2836.pdf.

Цей законопроєкт вже отримав негативну оцінку Профспілок.

Спільний представницький орган репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні також опрацював даний проєкт і прийшов до наступних висновків.

Представлений документ є «нащадком» сумнозвісних 98 статей законопроєкту «Про працю» (2708) Милованова. Але цього разу Мінекономрозвитку змінило свою тактику і замість окремого документа, який мав повністю змінити трудове законодавство, було створено низку змін до чинного Кодексу законів про працю України.

Новий законопроєкт передбачає:

  • широке застосування строкових трудових договорів і можливість їх змінювати роботодавцем
  • сторони строкового трудового договору можуть встановлювати додаткові підстави його припинення. Фактично за цим приписом завуальовано пропозицію, яка була в попередньому урядовому проєкті Закону «Про працю», про припинення короткострокового трудового договору з ініціативи Роботодавця. З огляду на обставини, за яких відбувається прийом працівника на роботу, коли перед ним фактично стоїть вибір – або погодитися на умови роботодавця, або продовжити пошук роботи в іншому місці – зрозуміло, що роботодавець повністю отримає «згоду» працівника на будь-які умови, в тому числі на терміновість трудового договору і додаткові підстави для його припинення.

В результаті, найманий працівник буде залишатися під постійною загрозою втрати роботи. І для цього не треба буде ніяких формальних причин, договір просто не продовжать. Це дуже зручний метод репресій з боку роботодавця

  • суттєве зменшення прав профспілок. Виключення статті 43 (скасовується процедура надання згоди профспілки на звільнення працівника (стаття 43 КЗпП), 43-1 КЗпП, зміни в частині четвертій статті 62, статей 64, 71, 252 КЗпП, статей 38, 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», статті 11 Закону України «Про відпустки» значно знижують правовий захист найманих працівників, звужуючи можливості профспілок захищати трудові і соціально-економічні права трудящих.

У цій частині норми проєкту суперечать Конвенції МОП № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» і статті 36 Конституції України, які визначають саме професійні спілки організаціями, що здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників у відносинах з роботодавцями.

Крім того, аргументація щодо виключення статті 43 та статті 431КЗпП не витримує ніякої критики, оскільки в якості підстави наводяться норми Конвенції МОП № 158, яка і передбачає проведення погоджувальних процедур при звільненні працівників. Разом з тим розробники проігнорували необхідність імплементації положень Директиви № 98/59 / ЄС від 20.07.1998 про наближення законодавства держав-членів колективного звільнення

  • скорочення переліку осіб, яким не встановлюється випробування при прийомі на роботу
  • звуження імперативної норми щодо інформування працівників про будь-які зміни умов праці (стаття 32 КЗпП)
  • виключення необхідності введення правил внутрішнього трудового розпорядку або графіків змінності. Їх введення залишається на розсуд роботодавця (стаття 52 КЗпП)
  • час початку і закінчення щоденної роботи пропонується встановлювати за згодою працівника і роботодавця (стаття 57 КЗпП проєкту)
  • при залученні працівників до надурочних робіт (стаття 62 КЗпП проєкту) і роботи у вихідні дні (стаття 71 КЗпП проєкту) профспілка тільки інформується, отримання на це дозволу від профспілки скасовується. З профспілкою не узгоджується перенесення щорічної відпустки (стаття 80 КЗпП проєкту)
  • у зв’язку з виключенням необхідності введення правил внутрішнього трудового розпорядку виключаються також і пов’язані з ними норми, такі як:
  • тільки за згодою працівника і роботодавця пропонується встановлювати час початку і закінчення щоденної роботи (стаття 66 КЗпП проєкту) і вихідні дні (стаття 67 КЗпП проєкту)
  • без графіків змінності будуть надаватися вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях (стаття 69 КЗпП проєкту)
  • скасовується обов’язковість ведення графіків відпусток і подання повідомлень про початок відпустки. Ведення цих графіків залишається на розсуд роботодавця (стаття 79 КЗпП проєкту).

Впровадження запропонованої дерегуляції сфери трудових відносин при звуженні державних гарантій захисту трудових відносин і фактичній нерівності сторін не зможе сприяти можливості цим сторонам самостійно, без участі профспілок, домовлятися про всі важливі умови колективних і трудових договорів.

Проєкт порушує конституційний принцип, викладений у статті 22 Конституції України – при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також не узгоджується з нормами Директиви 1999/70 / ЕСвід 28.06.1999 (пріоритет стабільних відносин), Конвенції МОП № 158 (неможливість припинення трудових відносин без обґрунтування), що відповідає Рекомендації МОП № 166, статті 24 «Право на захист у випадках звільнення» Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Висновки. Легалізація норм істотно звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод і є вкрай негативним явищем, викликає серйозну стурбованість через високий  ризик уразливості і соціальної незахищеності працівників. Ухвалення подібного закону підриває стабільність зайнятості в Україні, робить неможливим ефективний захист трудових прав працівників, що, в свою чергу, може мати негативні наслідки для національної економіки.

Голова ПМГУ Рябко О.І. від імені Центральної ради ПМГУ надіслав відповідний лист до Федерації профспілок України про неприйнятність прийняття даного законопроєкту.

http://pmguinfo.dp.ua/…/11_2020/list_ryabka_do_fpu.pdf

По матеріалам сайтів ФПУ та ПМГУ

0